КООПЕРАТИВНИЙ РУХ НА ЧЕРКАЩИНІ

Кооперативний рух на Черкащині - цікава сторінка вітчизняної історії. Значний вплив на соціально-економічне, політичне та культурне життя країни зробив його одним із важливих факторів розвитку українського суспільства.

На підставі документів Київського губернського управління в рапортах Звенигородського уїзного ісправника від 12 грудня 1903 року і 16 січня 1906 року повідомляється, що перше споживче товариство виникло на Вільшанському цукровому заводі і почало свою діяльність в 1889 році. Статут цього товариства був затверджений міністром внутрішніх справ 14 листопада 1888 року.

Друге споживче товариство в Черкаському повіті було засноване у Смілі в 1895 році. Зростання чисельності кооперативів почалося у 1904 – 1906 роках. У Смілі в 1906 році граф Бобринський створив споживче товариство графських службовців, а в 1912 році було засновано і перше селянське споживче товариство.

На початку 1917 року в повіті нараховувалося вже 54 споживчих товариства. За соціальним складом їх членів, більшість кооперативів були селянськими.

З 1912 року кооператори розпочали організацію повітової спілки споживчих товариств, яка отримала назву "Смілянське товариство оптових закупок”. В 1916 році вона об’єднувала 42 споживчих і 2 кредитних кооперативи.

Новостворена кооперативна спілка поставила за мету співпрацю з місцевим земством у справі налагодження постачання населенню необхідних продуктів харчування, перш за все цукру і борошна, за цінами, нижчими від ринкових.

Значно меншого поширення в цей період набули на Черкащині сільськогосподарські кооперативи. Напередодні 1914 року нараховувалося лише близько десятка сільськогосподарських товариств і тільки три з них змогли результативно налагодити діяльність.

Кредитні кооперативи відігравали велику роль у забезпеченні всім необхідним селян та збуту продукції, яку вони вирощували та виробляли в умовах відсутності сільськогосподарських кооперативів. Черкаська каса дрібного кредиту для постачання селянських господарств мала три склади сільськогосподарських машин і насіння. До її складу входило і Матусівське кредитне товариство, яке на той час широко розгорнуло роботу з реалізації буряків.

Серед кредитних кооперативів на території сьогоднішньої Черкащини найбільшу увагу привертало ощадно-позичкове товариство села Дзензелівки Уманського повіту, засноване 1 липня 1895 року. Основний капітал товариства нараховував тоді 1 тис. крб., а за два роки діяльності сягнув 20 тис. крб. Напередодні Першої світової війни основний капітал зріс до 400 тис. крб. і силами кооперативу була збудована школа.

Успіхи Дзензелівського товариства пов’язані з натхненною працею вчителя місцевої школи О.Д. Черненка, який зумів залучити здібну до творчої діяльності сільську молодь. Навчені ним молоді люди з часом стали організаторами багатьох кооперативних товариств і спілок.

Засноване О.Д. Черненком ощадно-позичкове товариство довгий час було осередком усієї кредитної кооперації Київщини. Саме в Дзензелівці у 1907 році був створений Київський кредитний союз ("Союзбанк”). У 1911 році правління союзу розташувалося в Києві, його головою був Х.А. Барановський, який у 1917 році очолив Всеукраїнський кредитно-фінансовий центр кооперації "Українбанк”.

Початок XX століття в історії кооперативного руху нашої країни був ознаменований прагненням підпорядкувати його національно-визвольним завданням українського народу.

Набуття кооперативним рухом національного характеру тісно пов’язане з ім’ям Василя Миколайовича Доманицького. Його ідеї і досвід у вирішенні наболілих проблем народу тривалий час визначали основні тенденції розвитку української кооперації.

Народився В.М. Доманицький 7 березня 1877 року в селі Колодистому Звенигородського повіту в сім’ї священика (зараз це село розташоване в Тальнівському районі). Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету займався журналістикою, а в 1900 році повернувся в Колодисте і повністю віддав себе кооперативній справі. За його участю в 1901 році було відкрите кредитне, а в 1904 році – споживче товариства.

В 1903 році В.М. Доманицьким була організована товариська крамниця в селі Колодисте. Був збудований двоповерховий будинок, отримано дозвіл на торгівлю книгами в кооперативній крамниці, відкрито склад та читальню.

Так, окрім вирішення суто економічних проблем, колодиські кооператори почали займатися й просвітництвом. Адже, як говорив сам В. М. Доманицький: "Наше горе, що ми неосвічені”.

Успіхами колодиських кооператорів швидко зацікавилися мешканці сусідніх поселень. До В.М. Доманицького потягнулися ходаки за порадами і практичною допомогою, і, як наслідок, споживчі товариства почали працювати в багатьох селах Звенигородського повіту.

Доманицький відчув потребу населення в знаннях для поширення кооперативної справи і написав кілька книг про кооперацію. Серед них – "Товариські крамниці”, "Про сільську працю”, "Як хазяйнують селяни в чужих краях” та інші. Ці праці витримали кілька видань і отримали ряд нагород на різних конкурсах.

Будучи свідком темноти і злиднів, що панували в українському селянстві, він прийшов до висновку, що кооперація може зіграти значну роль у вирішенні матеріальних проблем селян та в культурно-національному відродженні українців.

Розуміючи роль координації діяльності окремих споживчих та кредитних товариств, В.М. Доманицький активно виступає з ідеєю створення кооперативних спілок. За його ініціативою у 1907 - 1908 роках були створені "Союзбанк” та Київський губернський союз споживчих кооперативів.

Плідна діяльність В.М. Доманицького в галузі кооперативного будівництва, надання йому національного характеру, викликали великий розголос у колах демократичної інтелігенції України та серед селянства.

В.М. Доманицький помер 28 серпня 1910 року і похований у селі Колодистому.

Невтомна, самовіддана праця нашого земляка довгий час була взірцем для цілого покоління українських кооператорів, на його честь влаштовувались свята, його іменем називали кооперативні школи і культурно-просвітницькі фонди.

Великий вплив на розвиток кооперації мали кооперативні з’їзди, які хоч і несистематично, але відбувались в цей період в усіх українських губерніях. Найбільший інтерес на з’їздах викликали питання про кредитування кооперативів та об’єднання товариств. Кооператори зрозуміли, що ніяка кооперативна організація не може бути ні економічно, ні принципово міцною без зв’язків з подібними до неї товариствами, а єдність сил та засобів кооперативам може забезпечити їх ідейно-організаційний та господарський центр – спілка.

Так, 15 - 17 травня 1913 року в м. Черкасах Київської губернії відбувся перший з’їзд працівників споживчих товариств. Він був організований повітовим земством. На з’їзді були розглянуті такі питання:

·        Перешкоди на шляху розвитку споживчих товариств.

·        Купівля і продаж товарів у борг.

·        Пасивне ставлення до життя товариств, їх правлінь і ревізійних комісій.

·        Рахівництво і його форми.

·        Страхування будівель і товарів.

·        Про бажану форму об’єднання споживчих товариств Черкаського повіту для спільної закупівлі товарів.

·        Розподіл прибутків.

·        Про взаємовідносини різних кооперативів і бажане сприяння земства кооперації.

·        Методи і кошти для поліпшення матеріальних і духовних умов життя членів кооперації.

Вдалою ілюстрацією роботи кооперативних організацій Черкащини в роки революції та громадянської війни може служити діяльність кооперативу "Дніпро-Роська спілка”, створеного в селі Стеблів Канівського повіту влітку 1918 року. Товариство за своїм призначенням було універсальним і виконувало як споживчі, так і кредитні та сільськогосподарські функції. "Спілка” об’єднувала 150 членів. За соціальним становищем більша частина їх була робітниками місцевих цукроварень та малоземельними селянами. Іншу частину членів кооперативу становили представники інтелігенції. Капітал товариства був невеликий. Однак, фінансовий стан "Дніпро-Роської спілки” швидко зміцнів, вона створила цілий ряд невеликих підприємств: паровий млин, пекарню, прокатну станцію, завод обробки шкіри та крамницю. Разом із задоволенням матеріальних потреб своїх членів, кооператив вирішував цілий ряд їхніх культурно-освітніх проблем. На початку 1920 року рішенням загальних зборів спілки виділено асигнування на відкриття в селі середньої кооперативної школи в розмірі 500 тис. карбованців, на утримання вечірніх освітніх курсів для неписьменних селян – 36 тис. карбованців, на бібліотеку в селі та кооперативний інститут у Києві – по 125 тис. карбованців, на утримання лікарів та вчителів, яким влада не виплачувала заробітну плату – 150 тис. карбованців, на різні інші культурні цілі – 100 тис. карбованців.

В 1924 році було випущено державні грошові знаки, і тоді торгівля пішла жвавіше, значно зріс товарообіг, асортимент товарів.

Споживчу кооперацію поважали на селі, їй довіряли, окремі заможні селяни надавали в оборот споживчій кооперації свої кошти.

Доставка товарів в 20-ті роки з міста в село проводилась гужовим транспортом, тобто способом, не вельми безпечним: траплялися випадки нападів і пограбування. Так, в селі Яснозір’я на Черкащині загинув молодий кооператор Іван Якович Неділя, що мужньо захищав кооперативне майно.

На той час крамниці розміщувались в хатах, обладнання було примітивним і про холодильне господарство не було і мови: доводився план заготівель льоду. Торговельна мережа розміщувалась у великих населених пунктах. В асортименті товари культурного призначення та тривалого користування займали незначне місце.

Майже двісті років історії привели до викарбування кооперативним рухом певної категорії цінностей, на яких ґрунтується і сьогодні діяльність кооператорів. Головними принципами діяльності кооперативних організацій є:

1. Добровільність і відкрите членство.

2.     Демократичний членський контроль.

3.     Економічна участь членів.

4.     Автономність і незалежність.

5.     Освіта, підвищення кваліфікації, інформація.

6.     Співробітництво між кооперативами.

7.     Турбота про громаду.

Ці принципи в своїй роботі та житті наслідували черкаські кооператори, підтверджуючи на практиці, що система може працювати за будь-якої економічної ситуації і здійснювати реальний позитивний внесок у розвиток державності, розуміючи, що господарство споживчої кооперації України глибоко інтегроване в економіку держави і завжди виступало її невід’ємною складовою частиною, допомагаючи вирішувати важливі соціально-економічні питання.

Але за роки радянської влади споживча кооперація фактично була перетворена на додаток до державних торговельно-виробничих структур, до неї механічно застосовувалися нормативні акти, що приймалися для державних підприємств і організацій. У державних концепціях, програмних, законодавчих і нормативних актах споживча кооперація не знаходила свого місця, її потреби не враховувалися, інтереси ігнорувалися.

Тому, лише 10 квітня 1992 року прийняття Верховною Радою України Закону "Про споживчу кооперацію” стало гарантом самостійності та незалежності споживчої кооперації. Даний закон визнав її повноправним суб’єктом ринку, визначив її юридичний статус. Однак, він мав й ряд недоліків.

Враховуючи розвиток споживчої кооперації в міжнародному просторі, набула важливості підтримка і розвиток різних форм кооперації. Тому 10 липня 2003 року був прийнятий новий Закон України "Про кооперацію”, який створює необхідну законодавчу основу для ефективної діяльності всіх видів кооперативних організацій України.